Зміст

Моя робота як члена Вищої ради правосуддя — це тисячі сторінок матеріалів, вивчення суддівських досьє, сухі процесуальні формулювання та багатогодинні прямі трансляції. Однак навіть у найсерйознішій роботі час від часу виникають ситуації, коли звичайні побутові дрібниці чи процесуальні абсурди опонентів набувають щиро кумедного та іронічного вигляду.

Нижче — чотири історії з моєї практики у Вищій раді правосуддя, які наочно демонструють, із якими аргументами, реакціями та спробами «пасток» мені іноді доводиться зіштовхуватися на засіданнях.

«Недоброчистість» футболки

Під час трансляції одного з засідань Вищої ради правосуддя в прямому ефірі виник побутовий курйоз, який несподівано переріс у палку дискусію про мій дрескод та «приховані меседжі».

Мій колега по Раді Віталій Саліхов неочікувано підняв тему мого зовнішнього вигляду, дорікнувши мені за те, що я з’явився на засідання у футболці з написами. Він почав емоційно допитуватися, чи не несе ця футболка прихований меседж для стороннього спостерігача, порівняв її ледь не з «футболкою з фашистською символікою» та звинувачувально поцікавився:

«Інших футболок чистих у вашій родині немає?»

На це я дав абсолютно життєву й спокійну відповідь:

«Я вибрав звичайну, яка була чиста і була зверху, просто-напросто…»

Діалог набув такої емоційності, що головуючому довелося закликати нас до порядку й нагадати, що засідання транслюється в прямий ефір.

«Проникнення в таємницю нарадчої кімнати»

Найбільш кумедна процесуальна драма виникла під час розгляду дисциплінарної справи судді Ярослава Ораса. Його адвокат Ростислав Кравець — один із моїх найемоційніших опонентів у засіданнях Вищої ради правосуддя — видав серію яскравих звинувачень, піком яких стала заява про моє нібито «кримінальне правопорушення».

Коли я поставив абсолютно логічне процесуальне запитання — про підстави ухвалення ухвали про призначення експертизи, яка в результаті призвела до руйнування об’єкта, — адвокат Кравець раптом почав емоційно кричати на все засідання. Він заявив, що член Вищої ради правосуддя прямо зараз намагається вчинити злочин та «проникнути в таємницю нарадчої кімнати». Звичайне з’ясування обставин справи в межах моїх повноважень миттєво перетворилося в уяві захисника на «посягання на святая святих» судового процесу.

Градус абсурду в цьому ж засіданні доповнила й інша спроба адвоката влаштувати мені пастку під стенограму. Кравець під запис поцікавився:

«Вас притягали до відповідальності на початку цього року за 130-ю статею (керування у стані сп’яніння), яка потім була видалена з усіх баз даних?»

Іронія ситуації досягла фіналу, коли головуючий засідання вирішив уточнити у самого судді Ораса, чи узгоджена ця скандальна атака з ним. Підзахисний суддя повністю відхрестився від свого адвоката, сухо відповівши під протокол: «Не узгоджена».

Листи від Зої Космодем’янської

У своїй роботі під час вивчення суддівських досьє та проведення співбесід я завжди намагаюся бути скрупульозним до деталей. Однак під час перевірки документів кандидатки на посаду судді Юлії Остапенко аналіз матеріалів зачепив несподівану дрібницю.

Вивчаючи подане кандидатом досьє, я звернув увагу на назву її особистої електронної поштової скриньки — zoya1kom@gmail.com.

Моє запитання про логіку такої адреси призвело до того, що кандидатка була змушена офіційно пояснювати нам на засіданні Вищої ради правосуддя: ще в студентські роки друзі дали їй прізвисько «Зоя Космодем’янська» за її «швидкість, жвавість і зухвалість». Жінка просто звикла до цієї адреси та не змінювала її з того часу.

Граматичний відвід

Мабуть, найкумедніший і найбільш скрупульозний відвід мені заявив одіозний суддя Окружного адміністративного суду міста Києва (ОАСК) Євгеній Аблов.

Проаналізувавши мої дописи на моїй особистій Facebook-сторінці, Аблов знайшов привід для мого відводу в… неправильно використаному сполучнику в назві закону!

Суддя офіційно поскаржився до Вищої ради правосуддя, що я у своїй публікації від 27 квітня 2023 року написав: «Закон України “Про судоустрій та статус суддів”».

Аблов абсолютно серйозно зазначив у своїй заяві, що офіційна назва закону містить сполучник «і», а використання мною сполучника «та» «може принижувати статус суддів і є недопустимим», оскільки член Вищої ради правосуддя не наділений повноваженнями змінювати назву закону.

На додачу суддя Аблов окремо образився на те, що я використав у дописі «неконституційний» термін «почесна відставка».